ЦИБОР 2500

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ЛАБОРАТОРІОС ФАРМАСЕУТИКОС РОВІ, C.A. (контроль та випуск серії)/РОВІ Контракт Меньюфекчерінг С.Л. (виробництво лікарського засобу "in bulk", кінцеве пакування, контроль та випуск серій), Іспанія/Іспанія

Міжнародна непатентована назва: Bemiparin

АТ код: B01AB12

Форма випуску: Розчин для ін'єкцій, 12500 МО антифактора-Ха/мл, по 0,2 мл (2500 МО антифактора-Ха) у попередньо заповнених шприцах №2 (2х1), №10 (2х5), №100 (2х50)

Діючі речовини: 1 мл розчину для ін’єкцій містить 12500 МО антифактора-Ха (активність наводиться у міжнародних одиницях активності антифактора-Ха відповідно до І міжнародного стандарту низькомолекулярного гепарину);
1 попередньо заповнений шприц по 0,2 мл містить беміпарину натрію 2500 МО антифактора-Ха

Допоміжні речовини: Вода для ін'єкцій

Фармакотерапевтична група: Антикоагулянти

Показання: Профілактика тромбоемболій при оперативних втручаннях загально-хірургічного профілю. При гемодіалізі: попередження коагуляції крові в екстракорпоральному контурі.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2 р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/6624/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ЦИБОР 2500 

(ZIBOR 2500)

 

Склад:

діюча речовина: 1 мл розчину для ін’єкцій містить 12500 МО антифактора-Ха (активність наводиться у міжнародних одиницях активності антифактора-Ха відповідно до І міжнародного стандарту низькомолекулярного гепарину);

1 попередньо заповнений шприц по 0,2 мл містить беміпарину натрію 2500 МО антифактора-Ха;

допоміжні речовини: вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антитромботичні засоби. Група гепарину. Код АТС В01А В12.

 

Клінічні характеристики.

Показання. Профілактика тромбоемболій при оперативних втручаннях загально-хірургічного профілю. При гемодіалізі: попередження коагуляції крові в екстракорпоральному контурі.

 

Протипоказання.

-          Відома підвищена чутливість до беміпарину натрію, гепарину або до речовин свинячого походження;

-          підтверджена імунологічно зумовлена гепарином тромбоцитопенія чи підозра на неї або наявність її в анамнезі;

-          кровотечі або підвищений ризик кровотеч зумовлені порушенням згортання крові;

-          тяжкі порушення функції печінки і підшлункової залози;

-          ушкодження або оперативні втручання у ділянці центральної нервової системи, органів зору або органів слуху протягом останніх 2-х місяців;

-          синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВС), що супроводжує  тромбоцитопенію, індуковану гепарином;

-          гострий бактеріальний ендокардит та підгострий бактеріальний ендокардит;

-          будь-які органічні порушення з високим ризиком кровотеч (наприклад активна пептична виразка, геморагічний інсульт, церебральна аневризма або церебральна неоплазія);

-          місцева анестезія для виконання факультативних хірургічних маніпуляцій у хворих, які отримують гепарин для лікування або профілактики.

 

Спосіб застосування та дози.

 

Попередження: різні лікарські засоби групи низькомолекулярних гепаринів не обов’язково мають еквівалентну ефективність, тому для кожного такого лікарського засобу треба дотримуватися специфічного режиму дозування та способу призначення.

 

Дорослим. Загально-хірургічні втручання з помірним ризиком виникнення венозної тромбоемболії. У день проведення хірургічного втручання підшкірно вводиться 2500 МО антифактора-Xa за         2 години до початку або через 6 годин після операції, а в наступні дні – по 2500 МО                  антифактора-Xa кожні 24 години. Профілактичне лікування проводиться тільки за рішенням лікаря в період існування у хворого ризику розвитку тромбоемболії або на під час його іммобілізації. Зазвичай вважається, що профілактичне лікування проводиться не менше 7-10 діб після хірургічного втручання – до зниження ризику розвитку тромбоемболії.

При гемодіалізі: попередження коагуляції крові в екстракорпоральному контурі.

У хворих, яким проводяться багаторазові сеанси гемодіалізу тривалістю не більше 4 годин та у яких відсутній ризик розвитку кровотеч, попередження коагуляції крові в екстракорпоральному контурі під час процедури досягається шляхом одноразового болюсного введення препарату в артеріальне русло на початку сеансу. Для хворих з масою тіла менше 60 кг доза становить        2500 МО антифактора-Xa, а для хворих з масою тіла більше 60 кг – 3500 МО антифактора-Xa.

Хворим літнього віку. Корекція дозування не потрібна.

Особам з порушенням функції печінки і нирок. Недостатня кількість даних не дозволяє надати рекомендації щодо корекції дозування беміпарину для даної категорії пацієнтів.

Спосіб застосування. Техніка підшкірної ін’єкції. Попередньо заповнені шприци готові для безпосереднього застосування і не вимагають стерилізації перед ін’єкцією. Препарат вводити у підшкірно-жировий шар передньобокової ділянки живота або задньобокової ділянки попереку поперемінно з правої і лівої сторони. Голка вводиться на всю глибину перпендикулярно, а не під кутом, у складку шкіри, що формується великим та вказівним пальцями. Складку шкіри не розправляють, її слід утримувати до закінчення ін’єкції. Місце ін’єкції розтирати не можна.  

 

Побічні реакції. Найчастіше були повідомлення про такі побічні реакції як гематома та/або екхімоз у місці ін’єкції, що спостерігалися приблизно у 15 % хворих, які застосовували Цибор. Довготривале застосування гепарину може спричинити розвиток остеопорозу. Побічні реакції класифіковані за системами органів та частоті: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 - < 1/10); іноді (≥ 1/1000 - < 1/100); рідко: (≥ 1/10000 - < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000) та невідомо (не можна оцінити на основі наявних даних).

Частота побічних реакцій при застосуванні беміпарину відповідає частоті побічних реакцій, що спостерігаються при застосуванні інших препаратів групи низькомолекулярного гепарину, і наводиться нижче:

 

 

Передозування. Головним проявом передозування є кровотеча. У випадку виникнення кровотечі рішення про відміну терапії беміпарином слід приймати залежно від тяжкості геморагії і ризику тромбозу. Незначні геморагії рідко вимагають спеціального лікування. Значні кровотечі можуть вимагати застосування протаміну сульфату. Протамін сульфат призводить до часткового зниження активності антифактора-Ха беміпарину протягом 2-х годин після внутрішньовенного застосування у дозі 1,4 мг протаміну сульфату на 100 МО антифактора-Ха.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Дослідження на тваринах не виявили у беміпарину будь-яких ознак тератогенності. Клінічні дані щодо застосування беміпарину у вагітних відсутні, тому вагітним препарат призначають з обережністю. На даний час інформації про здатність беміпарину проникати через плацентарний бар’єр немає, також на даний час немає достатньої інформації про те, чи проникає беміпарин у грудне молоко, тому у випадку необхідності призначення Цибору матерям під час застосування препарату треба уникати годування груддю.

 

Діти. Безпека та ефективність застосування Цибору дітям не вивчені, тому призначати його дітям не рекомендується.

 

Особливості застосування. Упаковка містить одноразову дозу препарату. Після застосування невикористаний вміст упаковки треба видалити. Не використовувати препарат, якщо захисна плівка розкрита або ушкоджена. Використовувати тільки прозорий безбарвний або жовтуватий розчин, що не містить часток. 

Не вводити шляхом внутрішньом’язової ін’єкції. У зв’язку з ризиком розвитку гематом слід уникати внутрішньом’язових ін’єкцій інших препаратів у період лікування беміпарином.

Слід бути обережними, призначаючи препарат хворим з печінковою або нирковою недостатністю, неконтрольованою артеріальною гіпертензією, виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі, тромбоцитопенією, камінням у нирках або сечокам’яною хворобою, судинними порушеннями судинної оболонки ока та сітківки, а також з будь-якими іншими органічними порушеннями, пов’язаними з підвищеним ризиком розвитку кровотеч, так само як і при проведенні пацієнтам спинномозкової або епідуральної анестезії чи люмбальної пункції.

Беміпарин, як і інші препарати групи низькомолекулярного гепарину, може пригнічувати секрецію альдостерону наднирниковими залозами, що може призводити до гіперкаліємії, особливо у хворих на цукровий діабет, хронічною нирковою недостатністю, метаболічним ацидозом, підвищеним рівнем калію у плазмі крові або у хворих, які застосовують калійзберігаючі препарати. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищується пропорційно до тривалості терапії, але така гіперкаліємія, як правило, минуща. У хворих групи ризику необхідно визначити рівень електролітів плазми перед призначенням беміпарину і регулярно його контролювати протягом лікування, особливо якщо тривалість терапії перевищує 7 діб.

Іноді на початку лікування беміпарином спостерігається легка минуща тромбоцитопенія І типу (кількість тромбоцитів поміж 100000/мм3 та 150000/мм3), що пов’язана з тимчасовою активацією тромбоцитів. Як правило, цей стан не спричиняє ускладнень, отже, терапія беміпарином може бути продовжена.

У рідких випадках при терапії беміпарином спостерігається розвиток тяжкої імунної тромбоцитопенії ІІ типу з кількістю тромбоцитів значно нижче 100000/мм3. Така реакція зазвичай виникає поміж 5-им та 21-им днями терапії. У хворих з індукованою гепарином тромбоцитопенією в анамнезі це ускладнення може розвинутись скоріше. Рекомендується проводити підрахунок тромбоцитів перед початком лікування беміпарином (у перший день терапії), далі – регулярно з інтервалом у 3-4 доби і після закінчення лікування препаратом. При значному зниженні кількості тромбоцитів (від 30 % до 50 %), що поєднується з позитивними або невідомими результатами випробувань in vitro на наявність антитромбоцитарних антитіл у присутності беміпарину або інших препаратів низькомолекулярного гепарину та/або гепарину, необхідно негайно відмінити терапію беміпарином і призначити альтернативне лікування.

При призначенні беміпарину, як і у випадку інших препаратів низькомолекулярного гепарину, спостерігалися випадки некрозу шкіри, іноді з попереднім почервонінням або болючими еритематозними плямами. У таких випадках терапію беміпарином треба негайно відмінити.

Профілактичне застосування беміпарину у поєднанні з проведенням епідуральної або спинномозкової анестезії чи люмбальної пункції у рідких випадках може призводити до розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, через що може розвинутися тривалий або постійний параліч. Ризик розвитку гематоми підвищується при використанні епідурального або спинномозкового катетера для проведення анестезії, при супутньому застосуванні препаратів, що впливають на згортання крові, наприклад, нестероїдних протизапальних засобів, інгібіторів агрегації тромбоцитів або антикоагулянтів, а також при травматичній чи багаторазовій пункції.

При прийнятті рішення про часовий інтервал між останнім введенням гепарину у профілактичній дозі і введенням або видаленням епідурального або спинномозкового катетера необхідно враховувати характеристику препарату і стан пацієнта. Після видалення катетера наступну дозу беміпарину можна вводити не раніше ніж через 4 години. Введення наступної дози беміпарину також має бути віддалено до завершення хірургічної процедури. При прийнятті рішення про призначення терапії антикоагулянтами в контексті проведення епідуральної або спинномозкової анестезії необхідно бути винятково обережним і проводити частий контроль стану пацієнта з метою виявлення ознак і симптомів неврологічних порушень, зокрема болю у спині, порушення чутливості і моторики (оніміння і слабкість нижніх кінцівок), а також дисфункції кишечнику і сечового міхура. Медичний персонал має бути навченим виявленню таких ознак та симптомів. Хворі мають отримати інструкції про те, що вони повинні негайно інформувати медсестер або лікарів про виникнення зазначених симптомів. При підозрі на наявність епідуральної або спинномозкової гематоми необхідне негайне встановлення діагнозу та вжиття терапевтичних заходів аж до спинномозкової декомпресії.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Вплив відсутній.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Лікарські взаємодії беміпарину не були вивчені. Інформація щодо розділу опирається на дані, які були отримані стосовно інших лікарських засобів групи низькомолекулярних гепаринів.

Не рекомендується одночасне застосування беміпарину з такими препаратами: антагоністами вітаміну К та іншими антикоагулянтними засобами; ацетилсаліциловою кислотою, іншими саліцилатами та нестероїдними протизапальними препаратами; тиклопідином, клопідогрелем та іншими інгібіторами агрегації тромбоцитів; глюкокортикоїдними засобами системної дії; декстраном. Усі вищезазначені препарати підсилюють фармакологічний ефект беміпарину на коагуляцію та/або функцію тромбоцитів, що збільшує ризик виникнення кровотеч. Якщо одночасного застосування препаратів уникнути неможливо, беміпарин слід призначати під ретельним клінічним і лабораторним контролем. Супутнє призначення препаратів, що підвищують концентрацію калію в крові, слід здійснювати під особливо ретельним контролем. Ефект взаємодії гепарину з внутрішньовенно введеним нітрогліцерином, що призводить до зниження ефективності препарату, не може бути виключеним і у випадку беміпарину.  

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Беміпарин натрію – це низькомолекулярний гепарин, отриманий у результаті деполімеризації гепарину натрію, що був виділений зі слизової оболонки кишечнику свиней. Середня молекулярна вага (МВ) беміпарину становить приблизно 3600 дальтон. Процент молекулярних ланцюгів з МВ менше 2000 дальтон становить менше 35 %. Процент молекулярних ланцюгів з МВ від 2000 до 6000 дальтон коливається між 50 і 75 %. Процент молекулярних ланцюгів з МВ вище 6000 дальтон становить менше 15 %. Антифактора-Ха активність беміпарину становить від 80 до 120 МО антифактора-Ха на 1 мг сухої речовини, а антифактора-ІІа активність становить від 5 до 20 МО антифактора-ІІа на 1 мг сухої речовини. Співвідношення антифактора-Ха активність/антифактора-ІІа активність – приблизно 8. В експериментах на тваринах доведена протизгортальна активність і помірний геморагічний ефект беміпарину. Застосування беміпарину людині підтверджує його протизгортальну активність і, при дотриманні рекомендованого дозування, не значно подовжує час тесту на згортання крові.   

Фармакокінетика. Фармакокінетичні властивості беміпарину були вивчені шляхом вимірювання активності анти фактора-Ха у плазмі крові за допомогою амідолітичного методу з використанням І міжнародного стандарту ВООЗ для низькомолекулярного гепарину (Національний інститут біологічних стандартів та контролю, NIBSC).

Всмоктування. Беміпарин натрію швидко всмоктується після підшкірної ін’єкції з біодоступністю, яка оцінюється у 96 %. Максимальна антифактора-Ха дія у плазмі крові при профілактичних дозах препарату, рівних 2500 МО і 3500 МО, досягається через 2-3 години після підшкірної ін’єкції беміпарину, з найбільшим піком активності порядку 0,34 ± 0,08 та   0,45 ± 0,07 МО антифактора-Ха/мл відповідно. Антифактора-ІІа активність при призначенні вищезазначених доз не виявляється. Максимальна антифактора-Ха активність у плазмі крові при введенні доз     5000 МО, 7500 МО, 10000 МО і 12500 МО досягається через 3-4 години після підшкірної ін’єкції беміпарину, з піком активності порядку 0,54 ±  0,06, 1,22 ± 0,27, 1,42 ± 0,19 та 2,03 ± 0,25 МО антифактора-Ха/мл відповідно. Антифактора-ІІа активність порядку 0,01 МО/мл була виявлена при введенні доз 7500 МО, 10000 МО і 12500 МО. Виведення. Період напіввиведення беміпарину, що вводиться у дозах від 2500 МО до 12500 МО, перебуває у межах 5-6 годин і, відповідно, беміпарин слід призначати 1 раз на добу. На сьогодні немає даних стосовно здатності беміпарину зв’язуватися з білками плазми, його метаболізму і виведення у людини. 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий і практично вільний від часток розчин від безбарвного до світло-жовтого кольору.

 

 

Несумісність. Дослідження на сумісність препарату відсутні, тому цей лікарський засіб не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

 

Термін придатності. 2 роки. Після відкриття препарат Цибор слід негайно використати. Не застосовуйте препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С! Не заморожувати! Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці!

 

Упаковка. По 0,2 мл розчину для ін’єкцій у попередньо заповненому шприці (скло) зі штоком поршня (поліпропілен), ущільнювачем поршня (хлорбутилкаучук), ін’єкційною голкою (нержавіюча сталь) та жорстким ковпачком голки (природний каучук та жорсткий поліпропіленовий шар).

Блістер, вкритий захисною плівкою, що містить 2 попередньо заповнених шприца; по 1 або по 5, або по 50 блістерів та інструкція для медичного застосування в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Заявник.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

Місцезнаходження. 1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.

 

Виробники.

Виробництво лікарського засобу «in bulk», пакування, контроль та випуск серій:

РОВІ КОНТРАКТ МЕНЮФЕКЧЕРІНГ, С.Л.

Місцезнаходження. С/Хуліан Камарійо, 35, Мадрид 28037 (Мадрид), Іспанія.

 

Контроль та випуск серій:

ЛАБОРАТОРІОС ФАРМАСЕУТИКОС РОВІ, C.A.

Місцезнаходження. С/Хуліан Камарійо, 35, Мадрид 28037 (Мадрид), Іспанія.